ІМУНІТЕТ. Імунітет — здатність організму захищати себе від хвороботворних мікробів і вірусів, а також від сторонніх тіл і речовин. Завдяки імунітету утворюється несприйнятливість організму до повторного впливу того самого збудника.

Головну роль в імунному захисті організму відіграють білі клітини крові — фагоцити і дві групи лімфоцитів (Б- і Т-клітини). Б-клітини виробляють особливі захисні речовини — антитіла, що з'єднуються з бактеріями і роблять їх беззахисними проти фагоцитів. Т-клітини виділяють речовини, що викликають загибель бактерій і вірусів.

Розрізняють природний і штучний імунітет. Природний імунітет може бути вродженим (завдяки наявності у крові людини необхідних антитіл) і набутим (після перенесеної хвороби). Штучний імунітет виникає в результаті попереднього введення в організм вакцин (активний імунітет) або лікувальних сироваток (пасивний імунітет).

Внутрішнє середовище організму утворене міжклітинною речовиною, лімфою і кров'ю. Міжклітинна речовина оточує кожну клітину і є для неї життєво важливим середовищем: із крові в міжклітинну речовину постійно надходять кисень, вода і поживні речовини, необхідні для життєдіяльності клітин. У свою чергу, клітини виділяють у міжклітинну речовину вуглекислий газ і кінцеві продукти обміну.

Деяка кількість міжклітинної речовини проникає в систему лімфатичних судин, що пронизують тканини. Міжклітинна речовина, що просочилася в лімфатичні судини, називається лімфою. По лімфатичних судинах лімфа потрапляє у кровоносну систему.

Кров — рідка сполучна тканина організму. Вона складається з рідкої частини — плазми й окремих кров'яних клітин — формених елементів (еритроцитів, лейкоцитів і тромбоцитів). В організмі кров виконує дихальну, поживну, видільну, терморегуляторну, захисну і гуморальну функції. Безперервно рухаючись по замкнутій системі судин, кров проникає в усі органи і тканини, встановлюючи між ними тісний зв'язок. Незважаючи на різноманітні впливи зовнішнього середовища, внутрішнє середовище організму, завдяки тісній взаємодії нервового і гуморального способів регуляції, зберігає сталість свого складу, без чого неможливе нормальне існування і навіть життя організму.


ПЛАЗМА КРОВІ. Плазма крові — це прозора безбарвна рідина, що складається з неорганічних (90% — вода і мінеральні солі) і органічних (білки, глюкоза, вітаміни, гормони, продукти розпаду) речовин. За нормальних умов загальна концентрація солей плазми (хлоридів натрію, калію, кальцію й ін.) дорівнює вмісту солей у клітинах крові. Сталість сольового складу плазми забезпечує нормальну будову і функцію клітин крові. Плазма крові виконує поживну, видільну, захисну і гуморальну функції.

Захисною реакцією, спрямованою на запобігання організмом втрати крові при пораненнях, є зсідання крові. Важливу роль у цьому процесі відіграють тромбоцити — кров'яні пластинки. Це — без'ядерні елементи крові, що мають неправильну округлу форму й утворюються в кістковому мозку. При пошкодженні стінки судини тромбоцити нагромаджуються в місці травми і руйнуються, виділяючи при цьому в плазму особливий фермент. Під його впливом розчинний білок — фібриноген, що знаходиться у плазмі, перетворюється в нерозчинну форму — фібрин, що утворює густу волокнисту мережу ниток, у якій застряють еритроцити, лейкоцити і тромбоцити, формуючи кров'яний згусток — тромб. За рахунок видалення плазми, що залишилася, тромб ущільнюється, закупорює судину, і кровотеча припиняється. Через якийсь час тромб розсмоктується і прохідність судини відновлюється. Плазма крові без фібриногену називається сироваткою крові.

За вмістом у плазмі й еритроцитах особливих білків розрізняють чотири групи крові. Група крові — це індивідуальна біологічна ознака, що передається за спадковістю і не змінюється протягом усього життя людини.

До індивідуальних ознак крові відносять також і резус-фактор, що визначається наявністю особливого білка в еритроцитах. Відповідно за наявністю або відсутністю цього чинника людей умовно поділяють на резус-позитивних і резус-негативних.